Є внутрішня краса в тому, як Франциск спорожнив свої руки, щоб схопити Христа, але чи великий святий не зайшов надто далеко?
Нещодавно я продав гітару, якою володів у підлітковому віці. Роками я тримався за неї, тому що був до неї емоційно прив’язаний. Протягом десятиліть я переносив її з дому в дім, завжди зберігаючи на складі, тому що в мене є інша гітара, на якій я волію грати. Однак я зрозумів, що на моїй бідній гітарі на складі з’явилася тріщина у дереві. Я не грав на ній достатньо, щоб підтримувати її, і вона поволі розвалювалася.
Замість того, щоб спостерігати, як вона розпадеться, я нарешті продав гітару, щоб хтось інший міг піклуватися про неї та насолоджуватися нею. Це іронічно; моє бажання зберегти її руйнувало її, але моя готовність розлучитися з нею принесе більше радості у світ.
Майно справді має дивне відношення до радості.
Крайня бідність
Святий Франциск Ассізький закінчив своє життя без будь-якої власності. У нього був латаний коричневий габіт, і більше нічого. У житті Франциска відчувається нотка романтики, так ніби він проводив дні, стрибаючи лісом, співаючи з пташками та ласуючи горіхами і ягодами. Насправді ж його бідність була надзвичайною і, на перший погляд, досить потворною.
Як зазначив Г. К. Честертон у своїй біографії про великого святого: «Насправді він був готовий жити з відходів; і, ймовірно, це було щось набагато потворніше як досвід, ніж витончена простота, яку вегетаріанці та любителі води назвали б простим життям». Є внутрішня краса того, як Франциск спустошив свої руки, щоб схопити Христа, але це не змінює факту, що його відмова від матеріальних благ вийшла далеко за межі того, що здається розумним.
Той факт, що Френсіс помер ні з чим, дивує, тому що він почав життя з великого. Він народився у заможній сім’ї торговця і мав усі матеріальні блага, які тільки могла забажати людина. Після того, як він вирішив шукати крайньої бідності, він роздав багато майна свого батька, чим викликав його гнів, тоді скинув весь свій дорогий одяг і зник у лісі. Для Франциска рішення жити ні з чим не було зумовлене нещасливими обставинами. Це було свідоме рішення.
Спорожнілі руки та спорожніле серце
Св. Бонавентура вважає, що зречення було набагато глибшим, ніж покинення матеріального комфорту. Він називає Франциска «бідняком пустелі», який також бажав духовної бідності. Він хотів жити з постійним усвідомленням того, що стосовно Бога люди справді скромні створіння. Він хотів не лише порожніх рук, але й порожнього серця, яке Бог міг би наповнити божественною любов’ю.
Кілька тижнів тому, 14 вересня, ми святкували Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Це день, коли св. Франциск отримав стигмати, коли у 1224 році піднявся на гору Альвернія для 40-денного посту. Там він побачив ангела з шістьма крилами, який спустився з неба, несучи розп’ятого Христа. Бонавентура каже, що з того моменту і до кінця свого життя Франциск випромінював непохитний спокій і внутрішню радість.
Чому остаточне зречення, фізичний біль від несення ран Христа зробили Франциска таким щасливим?
Частина розгадки полягає в тому, що на той момент у його житті Франциск уже був щасливий. Він уже віддав усе, що мав. Він уже практикував піст і покуту. Ці зречення стали початком його щастя. Отримання стигматів було розширенням і поглибленням того самого щастя. Нарешті йому була дарована можливість повністю віддати себе. Ось чому останні кілька років його життя говорили, що його душа світилась крізь його тіло.
Зречення – сумне?
Один з міфів про те, як обійтися без речей або відмовитися від приємної, але шкідливої звички, як-от куріння, або взагалі про будь-який тип добровільного зречення, полягає в тому, що відмова від речей автоматично засмучує нас. У нас є розуміння, що робити більше з меншими витратами може бути «добре» або «здорово», але водночас це зробить наше життя більш суворим.
Я згадую щось таке просте у своєму житті, як відмова від газованої води та шкідливої їжі. Я зробив так, тому що хотів бути здоровішим, але ніколи не очікував, що завдяки цьому я справді почну більше насолоджуватися їжею. Я почав відчувати більш тонкий та широкий спектр смаків. Тепер, коли я п’ю газовану воду або їм цукерку, смак не такий приємний, як я пам’ятаю. Тепер я не тільки здоровіший, але й щасливіший. Те саме стосується меншого витрачання часу на свій телефон, що звільнило мене для читання та проведення більшого часу з моїми дітьми, або до регулярних вправ, які спочатку можуть здаватися тортурами, але тепер це діяльність, якої я щиро прагну.
Честертон звертає увагу на поширений вислів серед францисканців; «Чернець не повинен мати нічого, крім арфи». Він коментує цю фразу, додаючи: «він не повинен цінувати нічого, крім своєї пісні… пісні радості Творця в Його творінні та краси братерства людей».
Бажання більшого добра
Зрозуміло, що Франциск відмовився від благ не тому, що хотів покарати себе чи мав низьку самооцінку і не вважав, що заслуговує на приємні речі. Він зробив це, щоб досягти більшого блага. Хоча зречення вимагає дисципліни, кінцевим результатом є велика радість.
Цікаво, що Франциск став відомим завдяки тому, що відгукнувся на видіння, в якому Христос наказав йому будувати Церкву. Попри те, що в особистому житті він робив менше, він, майже випадково, ставав дедалі продуктивнішим у своїх громадських зусиллях. Чим менше він особисто володів, тим більше він міг віддати своєму покликанню.
Бувши дияконом, Франциск відправляв богослужіння в красивих церквах, в яких були дорогі мармурові вівтарі та твори мистецтва. На Святу Жертву Літургії не шкодували грошей. Навіть якщо він проводив свої дні в пошарпаному вбранні, його ризи для Літургії мали хитромудру вишивку. Славний одяг був знаком подяки. Він так радів життю, був такий щасливий, що зробив своє існування дарунком для Бога.
Радість від дарування
Бог заслуговує наших найкращих зусиль. Наше найцінніше майно – для Нього. Як зазначає Честертон, «усі речі виглядають краще, коли вони виглядають як подарунки». Це також був мій досвід. Коли мені вдається подолати власний егоїзм і бути щедрим з кимось іншим, я відчуваю внутрішню радість.
Можливо, найбільш особистим прикладом є моє рішення бути відкритим для створення великої сім’ї. Мої діти поглинають більшу частину моєї зарплати та мого часу. Без них я мав би більше свободи та прибутку для власного використання. Я був би багатшим і мав би більше майна, але неможливо бути щасливішим без дітей. Мої гроші, подаровані моїм дітям, стали джерелом великої радості. Технічно моя зарплата відносить мене до середнього класу, але я знаю, що я – багата людина.
Отримувати більше, володіючи меншим
Так часто ми віримо, що більше означає більше. Так, наче чим більше у нас грошей і чим більше майна, тим краще. Так, наче більше досвіду, більше особистої поблажливості та більше доброго ставлення до себе роблять нас щасливішими. Ми навіть потрапили в пастку, думаючи, що викидати все більше грошей на соціальні проблеми — це єдиний спосіб створити більш справедливе суспільство, ніби нам потрібно більше програм, більше ресурсів і більше фінансування, щоб змінити ситуацію.
Франциск змінив світ, маючи менше. Маючи менше, він міг пожертвувати більше того, що справді мало значення — самого себе. Він пожертвував свою любов.
Автор: Fr. Michael Rennier
Джерело: aleteia.org
Переклад з англійської: Максим Гонтар
Ілюстрація: “Saint Francis of Assisi” (Detail), Antonio de Benedetto Aquilio, c. 1480-81, Metropolitan Museum of Art, New York
Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!
